Жінка-УКРАЇНКА

У Канаді вийшов другий том віршів Тетяни і Сергія Дзюб шістдесятьма мовами світу. Як і планувалося, книжка побачила світ наприкінці жовтня. Другий том дійсно вражає – і обсягом (328 сторінок!), і прекрасними ілюстраціями. Всі переклади обрамлені талановитими малюнками та світлинами. Тут і чарівні картини казахських та уйгурського живописців; і диво-фотографії з подорожі країнами Азії відомого українського мандрівника Михайла Павлюка; роботи польської художниці Ядвіґи Квятковської; оригінальні ілюстрації та світлини українки Надії Вишневської, художниці і перекладача перської літератури, яка побувала в Ірані; малюнки відомої української письменниці та художниці Анни Багряної; картини видатних німецьких, італійських живописців; знімки з Казахстану, Китаю, Південної Кореї, мальовничого українського Криму, Італії, Латвії, Литви, Македонії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі; а також ошатні обкладинки зарубіжних збірок Тетяни і Сергія…

Другий том починається перекладами поезій чернігівського подружжя казахською мовою. Тут же – передмова перекладача, видатного казахського поета Ауезхана Кодара (до речі, з Кодаром Сергія Дзюбу познайомив знаний письменник зі США Бахит Кенжеєв, уродженець Казахстану).

У чернігівській бібліотеці імені Олександра Довженка свою книгу «Гуртожиток у лісі» презентувала сеньйора з Італії Людмила Шутько.  

Свято вийшло чудове, зворушливе та яскраве, від душі. Вів його Сергій Дзюба – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник і журналіст, котрий урочисто вручив пані Людмилі престижну нагороду – Міжнародну літературну премію імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». Письменниця з Італії відзначена за книжку для дітей «Гуртожиток у лісі» (українською мовою), численні публікації в українських виданнях, а також пропаганду української літератури за кордоном.

Вона намагається не занепадати духом. Пам’ятає з Мольєра: «Не падай духом где попало». Наче й не до книжок їй, звичайній жінці бальзаківського віку, яка звикла працювати руками. А от вичитала якось зовсім випадково, та й тепер часом повторює, щоб підбадьорити себе та подруг на автостанції, що теж продають усілякий крам та продукти. З самісінького ранку й до пізнього вечора. Щодня. Без вихідних та свят… Ось такий «бізнес» у невеличкому районному містечку.

Валя торгує рибою. Приватний підприємець. Тут – її «точка». Так би мовити, дорога життя. Звісно, осточортіло: стояти доводиться за будь-якої погоди, павільйон майже не опалюється та ще й протяги! Зиск із того – майже ніякий, але іншим – ще гірше. Он сусідка, старенька тьотя Оля, взагалі, у смітниках порпається. Пенсії – як кіт наплакав, мешкає одна, хворіє. А що вдієш? Жити ж якось треба, от і вишукує бодай якісь припаси. І часом знаходить – то вицвілий окраєць хліба, то не надто ретельно обгризену кісточку…

В усі тривожні і проблемні часи душа людська шукає тиху гавань від злих житейських бур і заметілей, в якій можна було б відігрітися, відчути себе захищеною. Шукає Істину, з якою в життя прийшли б мудрість і головний смисл. Сьогодні, мабуть, лише Православна Віра може захистити, відповісти на багато питань й дасть сили жити з усмішкою, не зважаючи на щоденні біди.

Душа українська живе нині в синдромі листопаду, в депресії, у втомі від війни і трагічних смертей («Господі, море Твоє таке безкрайнє, а човен мій такий утлий!»). Що є добро, а що є зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті і зла? Може тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа, а – що Ісус знає про нас?..

З Миколою Гриценком ми навчалися на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, разом грали в студентському театрі «Поклик» (він – головні ролі). Тобто знайомі вже років сто. Але Микола й зараз – такий же молодий, усміхнений, шляхетний і патріотичний, водночас він напрочуд простий у спілкуванні.

Поет від Бога й талановитий, відомий журналіст Микола Гриценко приїздив до Чернігова на творчу зустріч зі студентами та викладачами Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (щиро дякуємо ректорові Миколі Носку та проректору Анатолієві Тимошенку), у затишному й ошатному читальному залі університетської бібліотеки. Шанувальників сучасної української літератури тут виявилося немало, атмосфера була теплою й неформальною.