Дзюба Сергій

Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу

12110031_789984544457745_3003911850608334757_oЗапрошуємо до ознайомлення з другим томом збірки «Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу».

Тетяна і Сергій Дзюби – відомі українські письменники, їхні книжки успішно друкуються за кордоном різними мовами. «Цікаво, як Тетяні, котра надихається повсякденням, вдається творити такі майстерні філософські та глибокоемоційні поетичні тексти, вирвані з сірості й повторюваності життя? Вона дивовижно трансформує тінь у світло завдяки променям своєї уяви. Її творчість позначена самовимогливістю, інтелектуальністю, тривогою за наше буття, любов’ю до природи та людства, яке відчуває все більший дефіцит ніжності і духовного співтовариства, – переконаний один із перекладачів цієї книжки, видатний болгарський поет Димитр Христов. – Вірші Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія то чуттєво інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна. Його вірші – сповідальні й душевні, але водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить людину перед вибором у цьому різноликому світі, де кожен із нас шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів».

Скарбничка дивовижних історій

Виступає Сергій ДзюбаУ чернігівській бібліотеці імені Олександра Довженка свою книгу «Гуртожиток у лісі» презентувала сеньйора з Італії Людмила Шутько.  

Свято вийшло чудове, зворушливе та яскраве, від душі. Вів його Сергій Дзюба – президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник і журналіст, котрий урочисто вручив пані Людмилі престижну нагороду – Міжнародну літературну премію імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень». Письменниця з Італії відзначена за книжку для дітей «Гуртожиток у лісі» (українською мовою), численні публікації в українських виданнях, а також пропаганду української літератури за кордоном.

Таємниця Баби Яги (казка)

Жили собі дідусь та бабуся, й були у них цап і коза. Одного разу пішла бабуся погуляти зі своїми кізоньками в поле; прив’язала їх, а сама заходилася квіти збирати. А цап та коза визволилися і побігли до лісу, насолоджуючись свободою. Не зчулися, як і заблукали в хащах, тим часом надворі сутеніло…

Раптом на галявині побачили вони дивовижну хатинку, в якій мешкала справжня Баба Яга. Злякалися та й почали у неї проситися, аби відпустила їх додому.

«Ні, хіба ж ви не знаєте, яка я підступна й люта?! – гримнула та. – Сидіть собі тихенько, змиріться з долею. Як звільнюся, то побалакаємо про усіляку всячину. А будете галасувати чи спробуєте втекти, то спіймаю й перетворю вас на жаб. Все, не капризуйте, бо я зараз варитиму чарівне зілля».

Валентина

завантаженняВона намагається не занепадати духом. Пам’ятає з Мольєра: «Не падай духом где попало». Наче й не до книжок їй, звичайній жінці бальзаківського віку, яка звикла працювати руками. А от вичитала якось зовсім випадково, та й тепер часом повторює, щоб підбадьорити себе та подруг на автостанції, що теж продають усілякий крам та продукти. З самісінького ранку й до пізнього вечора. Щодня. Без вихідних та свят… Ось такий «бізнес» у невеличкому районному містечку.

Валя торгує рибою. Приватний підприємець. Тут – її «точка». Так би мовити, дорога життя. Звісно, осточортіло: стояти доводиться за будь-якої погоди, павільйон майже не опалюється та ще й протяги! Зиск із того – майже ніякий, але іншим – ще гірше. Он сусідка, старенька тьотя Оля, взагалі, у смітниках порпається. Пенсії – як кіт наплакав, мешкає одна, хворіє. А що вдієш? Жити ж якось треба, от і вишукує бодай якісь припаси. І часом знаходить – то вицвілий окраєць хліба, то не надто ретельно обгризену кісточку…

«На сторожі білого птаха»

Ткач нагороджує МаксимцяТак красиво називається нова книжка нашого земляка – письменника, журналіста, головного редактора відомого чернівецького видавництва «Букрек» Миколи Максимця. Микола Миколайович уже тривалий час мешкає на Буковині, однак щороку приїздить на рідну Чернігівщину, де живуть його близькі. І завжди він – бажаний гість у школах, бібліотеках, музеях Придесення, бо з розумною та шляхетною людиною і поспілкуватися приємно. До того ж, Микола Максимець щедро дарує землякам дуже ошатні книжки, видані «Букреком».

Лілія Бондаревич-Черненко: «Почути, що Бог нам говорить…»

Густинь

В усі тривожні і проблемні часи душа людська шукає тиху гавань від злих житейських бур і заметілей, в якій можна було б відігрітися, відчути себе захищеною. Шукає Істину, з якою в життя прийшли б мудрість і головний смисл. Сьогодні, мабуть, лише Православна Віра може захистити, відповісти на багато питань й дасть сили жити з усмішкою, не зважаючи на щоденні біди.

Душа українська живе нині в синдромі листопаду, в депресії, у втомі від війни і трагічних смертей («Господі, море Твоє таке безкрайнє, а човен мій такий утлий!»). Що є добро, а що є зло? Чому ми раптово опинилися в океанах ненависті і зла? Може тому, що не чуємо Бога, не намагаємось жити за Його заповідями? Чи можна перемогти війну і зло Любов’ю?.. Якою ціною платимо на цій грішній землі за неправду і ворожнечу до інших? Що ми знаємо про Ісуса Христа, а – що Ісус знає про нас?..

Якби Конфуцію поталанило…

Vasyl Slapchuk. JPGСлапчук Василь. Та сама курява дороги: Роман. – К.: Український пріоритет, 2015. – 400 с.

«Людина повинна відповідати за те, що вона живе у цьому дивному світі... Адже... це справді дивний світ», – зауважив Карлос Кастанеда у своїй «Подорожі до Ікстлану». Василь Слапчук написав ще одну хорошу книжку,  витворивши власні, справді неповторні, світи – невловимі, наче буддійський дзен, неможливо парадоксальні (чого тільки вартий дух Мао Цзедуна, який вселився в тіло китайської жінки!), сповнені соковитої, «фірмової» Василевої іронії (взагалі, ми з друзями часто цитуємо його дотепні та вічні, філософські афоризми, наприклад, про наших жінок: «Коли Ця кличе їсти – треба йти їсти. Коли Ця посилає вмирати – треба йти вмирати. Вона Берегиня. Вона, як Мати-Вітчизна, із мечем») та надзвичайної людяності (особливо зворушили чарівні, кмітливі малюки на курорті, несподівані, вражаючі армійські спогади з війни та дивовижні зустрічі в екстремальних, духовних мандрах головного героя).

У Чернігові нагородили Поета Миколу Гриценка – президента благодійного фонду популярної газети «День»

Микола ГриценкоЗ Миколою Гриценком ми навчалися на факультеті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, разом грали в студентському театрі «Поклик» (він – головні ролі). Тобто знайомі вже років сто. Але Микола й зараз – такий же молодий, усміхнений, шляхетний і патріотичний, водночас він напрочуд простий у спілкуванні.

Поет від Бога й талановитий, відомий журналіст Микола Гриценко приїздив до Чернігова на творчу зустріч зі студентами та викладачами Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (щиро дякуємо ректорові Миколі Носку та проректору Анатолієві Тимошенку), у затишному й ошатному читальному залі університетської бібліотеки. Шанувальників сучасної української літератури тут виявилося немало, атмосфера була теплою й неформальною.

Наша людина в Росії

Нещодавно до Чернігова приїздив мій двоюрідний брат. Мешкає він у Росії, в Тюмені, хоч народився на Придесенні, в Прилуках. Свого часу, захистивши кандидатську дисертацію з історії та розлучившись із дружиною, вирішив розпочати життя з чистого аркуша, то й заїхав аж у далеку Тюмень, де люди загалом жили заможніше. Трапилося це ще за радянських часів.

У Сибіру родич одружився на місцевій жінці, має нову сім’ю. Понад 20 років він викладав у вузі. Пробував займатися бізнесом – не зовсім вдало (скаржився на чиновницьку корупцію та побори усіляких перевіряльників). А нині живе на пенсію, та ще донька, яка вийшла заміж за досить заможного шведа й емігрувала за кордон, часом батькові дещицю грошей надсилає, аби не бідував…    

Бійці батальйону «Чернігів» вирушили на Донбас

Мами загиблих бійцівЦього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

Світові рекорди чернігівського подружжя

Обкладинка (перший том)Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу в 4-х томах.

Том 1. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015. – 255 с.

Одразу зауважу, що письменник Сергій Дзюба не раз наголошував –Книга Гіннесса його зовсім не цікавить. Він – просто «чудова людина, яких мало. Людина, яка любить свою працю, любить слово, любить Україну». Це я цитую чудового письменника і літературознавця Дмитра Дроздовського. Бо цілком згодний із паном Дмитром щодо особистості Сергія Дзюби. Так і є!

Як заповідав Михайло Коцюбинський

Михайло КоцюбинськийУ Чернігові відзначили 151-у річницю з дня народження геніального українського письменника.

«Михайло Михайлович Коцюбинський – великий Майстер слова, що у вогненнім горні свого творчого духу переливав його у кришталі й створював образи потужної сили – навіть у трагічній буденності людського життя. Він був надзвичайно вимогливим до себе – ставився до праці письменника, як до високого громадського подвигу в ім’я народу. Може, саме через це так хвилюють нас його незабутні, магічні образи – не тільки люди, але й птахи і гори, земля та небо, хвилі морські й дивовижне сонце. Може, саме тому він постає перед нами, як наш сучасник, живий, близький і зрозумілий», – так проникливо сказав про нашого земляка, класика української літератури актор Чернігівського Молодіжного театру, заслужений артист України, лауреат премії імені М. Коцюбинського Володимир Банюк.

Об'єднати вміст