Жінка-УКРАЇНКА

Про автора:
Джилкішиєв Нурлан Абжапарович (Казахстан) народився 3 травня 1953 року. Закінчив Шимкентський педагогічний інститут. У 2004-му році обирався депутатом парламенту Республіки Казахстан третього скликання. Член Спілки письменників Казахстану.

Погладь моє волосся
Чудовій болгарській поетесі Марії Магдалені Костадиновій

Погладь моє волосся, причаруй,
Неначе мавка, лісова богиня, – 
Незаймана, не проклята, дитинна,
Мов далеч синя, в полі звабна рунь.

Жорстке моє волосся, та душа,
Не стоптана буремними літами,
Любові прагне, дива, а не краму,
Просвітленого, доброго вірша.

Я пам’ятаю лагідні долоні,
Бабусі й нені, що зціляли вмить: 
Лиш доторкнуться – вже і не болить… 
Погладь дочасно посивілі скроні.   

Так ніжно й тихо… Наче я – той сокіл,
Ясний, ще не приручений до змов!
Освячені любов’ю, живемо,
А без кохання тліємо, мов попіл.

Для дітей та дорослих

Добре поласувавши в лісі медом, повертався старий Ведмідь у свій барліг, та й присів під розлогим дубом відпочити, бо дорога була хоч і приємною, але досить далекою. Присів і замислився. А думав він про своїх дітей – трьох близнюків (це рідкісний випадок, зазвичай ведмедиця народжує одне чи двох ведмежат), розмірковував про їхнє виховання, турбувався про ведмедицю. Адже виховання дітей  повністю лежало на її плечах. І нічого тут не вдієш – так ведеться споконвіку… Аж раптом Ведмідь почув голоси, що долинали з гущавини. Насторожився – запахло чимось знайомим.

Тетяна і Сергій Дзюби. «Вірші 60-ма мовами світу» у 4-х томах. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015.

Знічев’я блукаючи якось каналами нашої телевізії, «боковим зором» начебто встиг помітити я одне зі звичайних і звичних нині «шоу-про все», в якому двоє велемудрих нікчем розпатякували «про королів і про капусту». І хоча слухав краєм вуха буквально кілька секунд, але один меседж з того патякання врізався в пам'ять надовго, примусивши визнати існування проблеми, як такої, а отже, може, й підсвідомо шукати шляхів її подолання. Звучало це приблизно так: «Українець, Україна, українські історія, культура, література визначально нецікаві світові…» І хоча можна було би відповісти собі і тому мудрагелеві, що принаймні щодо історії це – зовсім не так, бо деякі ближні навіть крадуть її, наміряючи на себе, проте, озираючись у Всесвіт, бачу, що багато в чому (наприклад, стосовно літератури) ті двоє «однакових з лиця» таки мають рацію.

Міжнародна літературно-мистецька Академія України для відзначення заслуг громадян України, а також іноземних громадяни та осіб без громадянства, які проявили себе у сфері мистецтва і науки, як видатні творці, організатори та меценати, рішенням Правління від 22 січня 2016 року заснувала медаль «Івана Мазепи».

Згідно з «Положенням про нагородження» міжнародною медаллю «Івана Мазепи» відзначаються: письменники, літературознавці, перекладачі, журналісти, художники, композитори, музиканти, а також люди інших творчих професій, які працюють у галузях культури і науки, за значні особисті досягнення, за вагомий внесок у національну культурну скарбницю, виведення національних культурних надбань на міжнародні обшири, за привнесення напрацювань світової культури й науки у контекст духовних цінностей України.

Медаллю також можуть нагороджуватися меценати, політичні та громадські діячі, люди різних професій, котрі підтримують мистецтво і науку фінансово, пропагують їх чи сприяють їхньому розвитку у будь-який інший спосіб.

Тетяна і Сергій Дзюби. Вірші 60-ма мовами світу. – Канада: Новий Світ;  Міжнародна літературно-мистецька Академія України, 2015. – Т. IV. – 414 с.

Том четвертий

Тетяна і Сергій Дзюби – відомі українські письменники, їхні книжки успішно друкуються за кордоном різними мовами.

«Цікаво, як Тетяні, котра надихається повсякденням, вдається творити такі майстерні філософські та глибокоемоційні поетичні тексти, вирвані з сірості й повторюваності життя? Вона дивовижно трансформує тінь у світло завдяки променям своєї уяви. Її творчість позначена самовимогливістю, інтелектуальністю, тривогою за наше буття, любов'ю до природи та людства, яке відчуває все більший дефіцит ніжності і духовного співтовариства, – переконаний один із перекладачів цієї книжки, видатний болгарський поет Димитр Христов. – Вірші Сергія Дзюби носять у собі потужний заряд із думок і пристрастей, фантазії та реальності. Його поезія то чуттєво інтимна, то гостросоціальна, то грайливо іронічна, то глибоко ностальгійна. Його вірші – сповідальні й душевні, але водночас у них вплетена жорстока конфліктність часу, що ставить людину перед вибором у цьому різноликому світі, де кожен із нас шукає рідні душі, любов і родинне гніздо, гідну роботу й друзів».