Міжнародна літературно-мистецька Академія України втретє назвала відомих патріотів (письменників, журналістів, видавців, громадських діячів, меценатів), удостоєних щойно міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи. Нагороджені:
1. Грузинський та український поет, перекладач, літературознавець (доктор філологічних наук, професор), дипломат, державний та громадський діяч Рауль Чілачава;
2. Поет, головний редактор газети «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко;
3. Літературознавець, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран;
4. Письменник, голова Літературної спілки «Чернігів», головний редактор журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач;
5. Заступник голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівник Ічнянського відділення Микола Вощевський;
6. Письменник, перекладач, дипломат Сергій Борщевський;
Галимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 р. в селі Бельтерек Жармінського району Східно-Казахстанської області, в Казахстані. Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки РК.
Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Англії, Польщі, Росії, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу.
Сергій Петраускас – людина волелюбна, мужня та небайдужа. Говорить те, що й думає, що наболіло, не любить лицемірства та фальші. Такому віриш одразу! Адже чоловік, котрий пройшов пекло жахливої війни, просто не може бути інакшим. Наш співрозмовник – голова Спілки учасників бойових дій АТО Ічнянського району. Ми пообіцяли, що не згладжуватимемо його таку відверту, проникливу розповідь, бо це – правда, якою б гіркою вона не була.
– Сергію Сігітасовичу, ви – учасник оборони Луганського аеропорту...
– Так, мій позивний – «Ящур»... Власне, як це було, говорять правду лише очевидці та волонтери. Там був перший котел, подібний до Іловайського котла та Дебальцевського. Командування воліє не згадувати тих боїв, адже солдати були залишені напризволяще, в хаосі війни, і діяли буквально на свій розсуд. Вижили найсильніші й ті, кому пощастило...
– Але давайте про все по порядку. Ви родом – з Ічні? Скільки вам років? Хто ви за національністю? Адже прізвище – прибалтійське.
Відгук на книгу "Осінь дорослої жінки" : поезія, п'єси, твори в перекладі іншими мовами / Тетяна Череп-Пероганич. — Київ : Український письменник, 2016. — 112 сторінок, ISBN 978-966-579-499-8
Нова книга «Осінь дорослої жінки» поетеси Тетяни Череп-Пероганич, відомої, талановитої землячки, котра народилася на Придесенні, дає змогу кожному читачеві через яскраву поезію побачити й зрозуміти дорослішання жінки, як у творчості, так і в житті. Особливо це легко вдасться тим, хто вже знайомий з проникливими творами пані Тетяни, надрукованими в попередні роки. Це – інші вірші, інше світосприйняття… Сміливо-відверта, вона більше не оплакує втрачене кохання, натомість називає себе сильною жінкою, яку «не просто взять і спопелити».
Героїня поезій у першому з чотирьох розділів книги «Щастя до чаю» сама обирає, сама приймає рішення, сама дає оцінку своїм вчинкам та діям:
«Сто разів від тебе відмовлюсь,
Сто разів не прийду до тебе».
Або:
«Заблукаю у мріях.
Я собі це дозволити можу».
Професійне журі з представників України, Канади та США нещодавно підвело підсумки нового, престижного міжнародного українсько-канадського літературного конкурсу «Чеканне слово Бабеля», присвяченого 125-річчю з дня народження видатного письменника Ісаака Бабеля, котрий жив в Україні у ХХ столітті. Цікавий конкурс проводився в жанрах короткого оповідання та новели, неперевершеним майстром яких був Бабель.
Організатори конкурсу – популярний часопис «Порт-Фоліо» (Канада, м. Монреаль, головний редактор – відомий український письменник Михайло Блехман), а також інші канадські й українські видання і Посольство України в Канаді.
У номінації «Новела» переміг Арсеній Троян (Україна), автор цікавого твору «Небо падає». А лауреатами стали Анна Агніч (США), що надіслала талановиту новелу «Дров’яна піч», та письменник і журналіст із Чернігова, заступник головного редактора обласної газети «Деснянська правда» Сергій Дзюба – його печально-іронічна бувальщина на військову тематику «Дивний Левко» теж набрала значну кількість балів.
Сергій Дзюба, Ірина Кулаковська. Потягуськи : Роман-серіал для дітей. – Канада, Торонто: Видавництво «Litsvet», журнал «Новий Світ», 2016. – (Серія «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея»).
Дитяча книжкова полиця, здається, завжди недостатня. І чекає чогось нового. Цікавого й оригінального! І якщо оце, щось нове, своїм легким, дотепним та захоплюючим сюжетом, манливими ілюстраціями, вдалою композицією видання захопить маленьких читачів з першого погляду, першої зустрічі, то праця письменника потрапила в десятку щирих дитячих сердець і досягла своєї відповідальної місії. До полички таких захоплюючих нових видань для дітей хочеться долучити оригінальний дотепний роман у легких новелах «Потягуськи». Він сприймається як веселий серіал для дітей.
Цей роман знаного українського поета, прозаїка, громадського діяча Сергія Дзюби, створений у співавторстві з цікавою письменницею Іриною Кулаковською, нещодавно ошатно видрукували в авторському перекладі у Канаді, в серії «Лауреати Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея». Цю заслугу і, як результат, вдячність захоплених читвом діток та їхніх батьків узяли на себе відоме видавництво «Litsvet», популярний журнал «Новий Світ», зокрема, головний редактор цього часопису Олена Жукова та заступник головного редактора Михайло Співак. Вони – письменники, а пан Михайло ще й редагує цікаву місцеву газету.
За свою непросту, дуже важливу роботу вони взагалі не отримують платні. Пояснюють: той, хто хоча б раз по-справжньому займався цим, приходить знову. Адже це місце притягує їхні душі, наче потужний магніт. Минають роки, а вони, точнісінько так само, як і вперше, поспішають сюди – за будь-якої, навіть жахливої, погоди. Бо саме тут вони забувають про всі свої негаразди.
Як «Самсон» Потьомкіна покарав
Анатолій Петрович Синиця за віком – найстарший та найдосвідченіший дзвонар у чернігівському Спасо-Преображенському соборі. Його «стаж» – понад двадцять років! Каже, що для нього це – дуже важлива робота, хоча й безкоштовна. До того ж, він не тільки грає, а й цікавиться різноманітними історіями про чудодійні властивості церковних дзвонів.
Щойно в чернігівському видавництві «Десна Поліграф» вийшла 15-та книга прилуцької письменниці Лілії Бондаревич-Черненко «Прощена неділя». Ця книжка – про війну на Донбасі. Про час, зневіру, сподівання. Про героїзм та любов до Батьківщини. Про смерть і кохання. Про віру в майбутнє України. В українській літературі вже є «Аеропорт» Сергія Лойка, «Іловайськ» Євгена Положія… І ось тепер маємо жіночий, інший погляд на війну.
Повість пані Лілії «Прощена неділя» написана в жанрі художньо-документальної прози – улюбленому жанрі білоруської письменниці, минулорічного лауреата Нобелівської премії Світлани Алексієвич, котру прилуцька авторка давно вважає своїм Учителем. Пані Лілія вже має досвід написання літературних творів на документальній основі – її резонансна повість у монологах про прилуцьку колонію для неповнолітніх «Зона грає блюз» (1999 р.) перевидавалася декілька разів і досі має успіх у читачів.
Коли мене кличуть до Ічні, попри всі справи, намагаюся приїхати, адже ці літературно-мистецькі свята – особливі, неповторні, сповнені дивовижно теплої, щирої атмосфери, справжньої людяності та високої духовності. Тут нічого не роблять для «галочки», тому сюди постійно приїздять гості – з Києва, Чернігова, інших областей. Щоб відпочити душею і дечому повчитися в небайдужих та патріотичних ічнянців. Де, в якому райцентрі України є таке потужне літературне об’єднання, як ічнянська «Криниця», в якій – понад 50 членів?! У якому райцентрі змогли заснувати п’ять (!) літературних премій на честь видатних земляків, які урочисто вручаються щороку? Де ще, практично в усіх імпрезах, беруть участь представники місцевої влади та шляхетні меценати? І в якому райцентрі нашої держави видається стільки ошатних книжок?!
Про славетні кахлі та чарівний... гірофон
Вчора світова спільнота відзначила Міжнародний день музеїв. З цієї нагоди Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського провів резонансні та дуже цікаві святкові імпрези. Причому розпочалися вони ще 14 травня й тривали до 18-го. Це – презентації нових музейних видань та екскурсії, концерти молодіжних колективів, відкриття літературного кафе, літературні вечори і зустрічі з непересічними людьми, майстер-класи та багато іншого.
Вшанували Юлія Коцюбинського
Першого дня тут влаштували дивовижні майстер-класи від провідних майстрів народної творчості Чернігівщини. Велику увагу привернула й нова театралізована екскурсія у меморіальному будинку. Далі були прекрасний концерт під відкритим небом за участю студентів Чернігівського училища імені Левка Ревуцького та фаєр-шоу.
Відома українська письменниця та перекладач Анна Багряна, котра зараз мешкає в Болгарії, презентувала у Чернігові свої нові книжки. Зацікавлення до цієї імпрези було великим – чарівну гостю справедливо вважають нашим послом на Балканах. Анна вийшла заміж за видатного болгарського поета Димитра Христова. Шість років сім’я жила в Македонії, де Димитр очолював культурний центр Болгарії у цій країні. У них народилася донька Оксаночка, до речі, громадянка України. Зараз, у свої три роки, Оксанка добре розуміє українську і говорить нею, адже це – її рідна мова. І на запитання, ким вона стане, як виросте, впевнено відповідає: «Українкою». Хоч, звісно, болгарська мова у родині теж звучить постійно. Дружна сім’я завжди разом відзначає українські та болгарські свята. Нині родина переїхала мешкати до Болгарії, де Димитр Христов працює в Спілці болгарських письменників.
Ініціатива від тижневика "Культура і життя" впевнено набирає творчих обертів. Черговий переклад вірша "Дивлюсь я на небо" створив туркменський і шведський прозаїк, поет Ак Вельсапар. Народився він у 1956 році в Мари (Туркменістан). Закінчив факультет журналістики Московського держуніверситету імені Михайла Ломоносова (1979) та Вищі літературні курси Літературного інституту імені Максима Горького (1989). Публікується з другої половини 1970-х.
В 1979-1987 роках він працював редактором літературно-драматичної редакції Туркменського телебачення, а також старшим редактором знаного видавництва «Магариф» і завідувачем відділу прози і публіцистики журналу «Ашхабад» (органу Спілки письменників Туркменістану). Національна слава прийшла до молодого письменника в 1986 році, коли він отримав престижну премію за повість «Динноголовий». У роки перебудови його ім’я не сходило зі шпальт газет та журналів не лише в Туркменістані, а й далеко за межами республіки.