Дзюба Сергій

«Я була у відчаї – думала, мені вже ніщо не допоможе…»

2Вісімнадцять років тому я написав матеріал про цікаву дванадцялітню дівчинку – Наталю Богулю, юну цілительку з Нової Подусівки, яка творить справжні дива – не одному стражденному допомогла!

І почалися дива…

Тоді найбільше мене вразили відгуки людей, з адресами та телефонами, медичними діагнозами до і після лікування. Ось хоча б такий: «Після травми у мене були поганий сон, головний біль, задишка… Особливо я потерпала від різкої зміни погоди! Однак, після цілющих сеансів Наталочки, моє здоров’я нарешті покращилося: сон поступово нормалізувався, голова вже не болить, задишка зникла. Величезне спасибі цій дівчинці!» (з листа чернігівки Вікторії Михайлівни Єщенко).

«Яблука з небесного саду»

Яблука з небесного саду (обкладинка)Відомі українські письменники Тетяна та Сергій Дзюби порадували своєю новою книжкою «Яблука з небесного саду», в якій представлено вірші туркменською (в перекладі знаного туркменського і шведського письменника Ак Вельсапара) та українською мовами. Цю збірку видано дуже ошатно, в твердій обкладинці (в оформленні використано фрагмент картини Густава Клімта «Дерево життя»). Обсяг – 280 сторінок. Це – спільний туркменсько-шведсько-український проект, гарна робота шведського видавництва «ГУН» (м. Стокгольм) та видавництва «Український пріоритет» (м. Київ). Редактор книжки – відомий поет, прозаїк, видавець, заступник голови Національної спілки письменників України Володимир Шовкошитний. Саме він, разом з авторами й перекладачем, і опікуватиметься промоцією книжки в Україні та за кордоном.

Усі кольори веселки

Школа глухихКоли я запитав у Сосниці, де знаходиться спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-III ступенів обласної ради (відома, як школа-інтернат для дітей із вадами слуху), мені одразу ж вказали дорогу та ще й запевнили, що цей будинок знайду вмить, надто вже він відрізняється від інших осель. Так і вийшло – ще здалеку помітив ошатний будинок блакитного кольору. Це було несподівано, однак чудово! Адже торік у болгарській Варні мене найбільше вразили саме їхні оселі – оригінальні, різнобарвні, теплих, світлих кольорів, жодна з яких (на всій вулиці) не була схожою на інші! Там були всі кольори веселки – здавалося, мальовничі, ніби казкові, будинки привітно усміхаються до людей.

«Сміх для мене – справа серйозна!»

1 Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж у Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. Зараз наш земляк Сергій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших вітчизняних композиторів, відомий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, дотепний пересмішник та майстер оригінальних, неповторних перфомансів.

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну Музичну Академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича).

«Дивлюсь я на небо» перекладено татарською!

Марсель и Сергей в Варне Завдяки Міжнародній літературно-мистецькій Академії України створено переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» татарською мовою. Його здійснили спільно президент Академії Сергій Дзюба і перекладач із Башкортостана Марсель Салімов.

Марсель Салімов – башкирський гуморист, прозаїк, поет, журналіст, громадський діяч. Тридцять років працював головний редактором башкирського сатиричного журналу «Хенек» («Вила»), друкуючи в ньому гуморески знаних українських письменників. Автор трьох десятків книг. Його твори перекладені понад сорока мовами й надруковані в багатьох країнах світу. Заслужений працівник культури РФ і Башкортостану.

Чарівні світи Лариси Костенко

Картини-4Безперечно, це – одна з найкращих і найцікавіших мистецьких виставок у нашому музеї Михайла Коцюбинського за останні роки. Дуже оригінальна, неповторна, глибоко філософська, людяна. Майстриня не просто фіксує світ на своїх вишитих картинах, а створює нові високодуховні, феєричні всесвіти, які напрочуд гармонійно поєднуються із земним буттям.

Отже, знайомтеся: Лариса Іванівна Костенко, одна з найвідоміших та найуспішніших українських вишивальниць, переможець багатьох конкурсів, а ще ця диво-майстриня має почесне звання – «Золота голка України». Нині їй – 64 роки, з яких 17 займається вишивкою.

Наближення до суті

Михайло СлабошпицькийВидатний український письменник, Шевченківський лауреат, засновник та очільник популярного видавництва «Ярославів Вал», виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький – завжди жаданий гість на Придесенні. Адже надзвичайно цікавий автор та оповідач – слухати його розповіді можна годинами… Я прочитав усі його книжки. Цього року Михайлові Федотовичу виповниться сімдесят, але його енергії та інтелекту можна лише позаздрити! Тому зал у Чернігівському музеї М. Коцюбинського був переповнений. Однак ніхто не пішов до самого завершення дивовижної зустрічі – слухали, буквально затамувавши подих.

Поезії Нурлана Джилкішиєва українською в перекладі Сергія Дзюби

Про автора:
Джилкішиєв Нурлан Абжапарович (Казахстан) народився 3 травня 1953 року. Закінчив Шимкентський педагогічний інститут. У 2004-му році обирався депутатом парламенту Республіки Казахстан третього скликання. Член Спілки письменників Казахстану.

Погладь моє волосся
Чудовій болгарській поетесі Марії Магдалені Костадиновій

Погладь моє волосся, причаруй,
Неначе мавка, лісова богиня, – 
Незаймана, не проклята, дитинна,
Мов далеч синя, в полі звабна рунь.

Жорстке моє волосся, та душа,
Не стоптана буремними літами,
Любові прагне, дива, а не краму,
Просвітленого, доброго вірша.

Я пам’ятаю лагідні долоні,
Бабусі й нені, що зціляли вмить: 
Лиш доторкнуться – вже і не болить… 
Погладь дочасно посивілі скроні.   

Так ніжно й тихо… Наче я – той сокіл,
Ясний, ще не приручений до змов!
Освячені любов’ю, живемо,
А без кохання тліємо, мов попіл.

Весна. Любов. Глібов

Вручення премії імені Л. Глібова 2016 (всі разом)  У Чернігові прекрасно вшанували видатного земляка Леоніда Глібова. Класик був би щиро задоволений, адже в обласній науковій бібліотеці імені Володимира Короленка водночас відзначали початок весни, всесвітній день письменника, а головне – день народження видатного українського поета, байкаря, журналіста, видавця, автора геніальної пісні «Стоїть гора високая». Урочисто нагородили цьогорічних лауреатів престижної премії імені Леоніда Глібова.

Нелегкі роздуми Ведмедя

Для дітей та дорослих

Добре поласувавши в лісі медом, повертався старий Ведмідь у свій барліг, та й присів під розлогим дубом відпочити, бо дорога була хоч і приємною, але досить далекою. Присів і замислився. А думав він про своїх дітей – трьох близнюків (це рідкісний випадок, зазвичай ведмедиця народжує одне чи двох ведмежат), розмірковував про їхнє виховання, турбувався про ведмедицю. Адже виховання дітей  повністю лежало на її плечах. І нічого тут не вдієш – так ведеться споконвіку… Аж раптом Ведмідь почув голоси, що долинали з гущавини. Насторожився – запахло чимось знайомим.

Пісня про батька від Сергія Дзюби

Цікава творча співпраця склалася у письменника Сергія Дзюби з художнім керівником і головним диригентом Чернігівського академічного народного хору обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, заслуженим діячем мистецтв України Володимиром Коцуром, завідувачем художньо-постановочною частиною хору Анатолієм Покришнем і генеральним директором – художнім керівником обласного філармонійного центру, заслуженим діячем мистецтв України Юрієм Кравчуком.

Віднедавна в репертуарі хору (а цей колектив добре відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами) з’явилися пісні Сергія Дзюби «Сивий птах» (пісня про батька) та «Сон древнього собору» (цю пісню Сергій створив у співавторстві з поетесою та істориком із Чернігова Оленою Терещенко). Причому Сергій Дзюба сам написав музику до своїх нових пісень.

Четвертий крок співочим Всесвітом

Обкладинка (четвертий том)Тетяна і Сергій Дзюби. «Вірші 60-ма мовами світу» у 4-х томах. – Канада, Торонто: Новий Світ, 2015.

Знічев’я блукаючи якось каналами нашої телевізії, «боковим зором» начебто встиг помітити я одне зі звичайних і звичних нині «шоу-про все», в якому двоє велемудрих нікчем розпатякували «про королів і про капусту». І хоча слухав краєм вуха буквально кілька секунд, але один меседж з того патякання врізався в пам'ять надовго, примусивши визнати існування проблеми, як такої, а отже, може, й підсвідомо шукати шляхів її подолання. Звучало це приблизно так: «Українець, Україна, українські історія, культура, література визначально нецікаві світові…» І хоча можна було би відповісти собі і тому мудрагелеві, що принаймні щодо історії це – зовсім не так, бо деякі ближні навіть крадуть її, наміряючи на себе, проте, озираючись у Всесвіт, бачу, що багато в чому (наприклад, стосовно літератури) ті двоє «однакових з лиця» таки мають рацію.

Об'єднати вміст