1. Загальні положення
1.1. Номінація «Коротка проза» заснована з метою організації літературного конкурсу «Як тебе не любити…» для відбору та видання однойменної збірки. Номінація заснована Департаментом суспільних комунікацій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і проводиться в рамках Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».
1.2. Мета:
Анна Багряна, письменниця, драматург, перекладач:
Десь свого часу читала, що нонконформісти не тільки мають своє особливе світосприйняття, а й свою волю для того, щоб не просто щось РОБИТИ, а щоб робити те, що вважають гідним, в ім'я того, що їм дороге. Чому про це зараз веду мову? А тому, що оповідання талановитого сучасного українського прозаїка Володимира Германова, на які випадково натрапила на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», наштовхнули мене на ці думки. Його творчість сміливо можна віднести саме до нонконформістського напрямку в літературі.
Він проводився міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas».
Це літературне змагання поетів відбувалося відповідно темі ліричного віршу «Хто жив із книгою, той двічі жив».
У визначений термін (із 5 січня по 31 травня 2016 року) до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas"
надійшло загалом 1022 твори сучасних авторів з України та зарубіжжя. До конкурсного розгляду було узято
105.
Твори було оприлюднено у спец-випуску «Вісника конкурсу», на сторінках журналу "Склянка часу*Zeitglas" (№№ 77 та 78) та в альманасі «Скіфія-2015-Весна».
Переможцем конкурсу визнано поета Володимира Утки-Отки (м. Маріуполь, Донецька область.) за твір «Бібліотека».
Друге місце: Матузок Любов ( м.Ромни, Сумської область.) за вірш «Шафа книжкова – світлина з дитячих років».
Письменники з України, Канади та Німеччини стали лауреатами премії «Золотий асик» у Казахстані. Нині відзначено відомого українського поета, прозаїка, критика, науковця, Шевченківського лауреата Василя Слапчука, письменницю, кіносценариста, головного редактора журналу «Новий Світ» Олену Жукову (нині вона мешкає в Канаді, а родом – з України), головного редактора газети «Перекрёсток Виннипег», заступника головного редактора журналу «Новий Світ», письменника та публіциста Михайла Співака (Канада) і знаного верхньолужицького, німецького поета, громадського діяча Бенедикта Дирліха.
Ошатно видана книжка «Служити народу – найвища честь!» — унікальне історико-художнє видання, якому може позаздрити будь яка область України, та й не тільки України. Адже в ній йде мова про дипломатів і послів, котрі народилися на Чернігівщині.
Нариси охопили період від Козаччини до сьогодення. Читачі з неослабним інтересом прочитають нариси про Івана Гирю і Романа Катіржного — послів гетьмана Богдана Хмельницького на перемовинах з Річчю Посполитою та Івана Биховця — дипломата часів Івана Мазепи, посла Російської імперії в Неаполітанському королівстві, Данії, Швеції та Австрії Андрія Розумовського, посла УНР у Румунії і Угорщині Миколу Ґалагана, Віце-консула у Косово-Митровиці Григорія Щербину, убитого фанатиком і урочисто похованого в Чернігові, Голову Надзвичайної Дипломатичної Місії України в Франції у 1918 році Миколу Могилянського, Надзвичайного і Повноважного Посла СРСР у Румунії Василя Дрозденка та сучасних дипломатів України — Володимира Желібу, Михайла Дашкевича, Левка Лук’яненка, Івана Майдана, Анатолія Дроня, Віталія Бойка Миколу Селівона, Георгія Ільченка та інших. Всього про 32 послів і генеральних консулів.
Видавець і письменник Сергій Пантюк закликає громадськість підтримати молодого поета і героя російсько-української війни Ярослава Платміра.
Ярослав 1991 р.н. служив у лавах ЗСУ в 81 окремій аеромобільній бригаді. Воював під Донецьким аеропортом, де 31 січня 2015 року й отримав важке поранення у ліву ногу. З того часу перебуває на лікуванні та проходить реабілітацію.
Воїн і поет пише вірші – щирі, з глибини душі. Мав свою експозицію на відомій виставці «Ні, наші Музи не мовчать!», яка діяла в Національному музеї літератури України. Тепер хлопець мріє про власну збірку.
Нещодавно у Німеччині відбувся 38 Міжнародний фестиваль лужицької поезії. У ньому взяли участь та отримали відзнаки і письменники з Чернігова – Тетяна та Сергій Дзюби. Пропонуємо вашій увазі розповідь Тетяни Дзюби про подію.
Сьогодні важко сказати напевно, склалося так випадково чи ні, але фестиваль у Будишині відбувається зазвичай, коли липи вкриваються духмяними суцвіттями. Один з організаторів літературного свята – Альфонс Вічас зриває запорошену медовим пилком китицю і простягає мені: – Липа. Це дерево для лужичан є таким же символом, як для українців калина. Триколірний (у барвах лужицького стягу) листок липи зображують на авто, спорудах, сувенірах. Він – маркер, знак приналежності до лужицької спільноти. Дерево липи з корінням намальоване на гербі серболужичан. Утім, шанобливо, як до національної емблеми, до липи ставляться не лише лужицькі серби. Вона наявна у символіці й інших західних слов’ян: чехів, моравів, словаків.
Міжнародна літературно-мистецька Академія України втретє назвала відомих патріотів (письменників, журналістів, видавців, громадських діячів, меценатів), удостоєних щойно міжнародної почесної відзнаки – медалі Івана Мазепи. Нагороджені:
1. Грузинський та український поет, перекладач, літературознавець (доктор філологічних наук, професор), дипломат, державний та громадський діяч Рауль Чілачава;
2. Поет, головний редактор газети «Літературна Україна» Станіслав Бондаренко;
3. Літературознавець, голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран;
4. Письменник, голова Літературної спілки «Чернігів», головний редактор журналу «Літературний Чернігів» Михась Ткач;
5. Заступник голови «Чернігівського земляцтва в місті Києві», керівник Ічнянського відділення Микола Вощевський;
6. Письменник, перекладач, дипломат Сергій Борщевський;
Голова Київської письменницької організації Володимир Даниленко і його заступник Валерій Герасимчук 1 липня 2016 року привітали ювілярку у рідних стінах КО НСПУ.
З роси і води Вам, шановна Валентино Спиридонівно. Хай примножується Вашим Словом українська література. Доброго здоров'я і гумору, який допомагає бороти всі негаразди!
Народилась 1 липня 1946 р. у с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області. Працювала на Кіровоградській кондитерській фабриці, в редакції Вінницької обласної молодіжної газети «Комсомольське плем'я» (від 1966 р.). Після заочного закінчення Вінницький педагогічного інституту (1971) була звинувачена у націоналізмі і вимушена перейти на посаду завідуючої корпунктом радіогазетної реклами.
За сприяння Міжнародної літературно-мистецької академії України і особисто її Президента Сергія Дзюби вірш поета-романтика зі Слов'янська Михайла Петренка "Дивлюсь я на небо", написаний 175 років тому, було вперше перекладено удмуртською мовою.
Перекладач - Лідія Нянькіна народилася 23 вересня 1965 р. в селі Серп Алнашського району Удмуртської Республіки. Закінчила Літературний інститут імені Максима Горького. Нині мешкає і працює в Удмуртії, в журналі «Кенеш». З дитинства пише поезію та прозу. Автор книжок. Перекладач. Журналіст. Член Спілки письменників Росії. Лауреат літературних премій Удмуртії та Естонії. Заслужений працівник культури Удмуртської Республіки.
26 червня о 16:00 у село Степові Хутори Носівського району Чернігівської області приїхав відомий співак, заслужений артист України Віталій Свирид.
Разом зі своїми друзями – колегами по сцені – ювіляр подарував землякам двогодинний концерт, який відбувся в сільському Будинку культури. Жарти, пісні супроводжувалися гучними оплесками вдячних глядачів.
Поздоровити Віталія Свирида з ювілейним виступом на рідній землі приїхали до Степових Хуторів представники Носівського відділення Чернігівського земляцтва в м. Києві.
- Я люблю вас, мої земляки! - зі сцени від співака на завершення пролунала проста, на перший погляд, фраза. Але яка в ній глибина! Як люди в залі раділи рукостисканням із заслуженим артистом! Отчі пороги завжди чекають на повернення своїх дочок і синів!
Перед війною українець майже 20 років прожив у Франції.
Сьогодні, 29 червня, під Донецьком загинув Василь Сліпак, оперний співак, який воював у лавах Добровольчого українського корпусу "Правого сектору".
Василь Сліпак 19 років жив та працював у Франції в Паризькій опері, але з початком російської агресії пішов добровольцем на війну на Донбасі.
Як повідомлялося, позаминулої доби від снайперського обстрілу в авдіївській промзоні загинув один український військовослужбовець, шестеро військових отримали поранення.