Оксана РАДУШИНСЬКА – письменниця, журналістка, громадський діяч, а також – магістрантка Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» (Київ). Останні два роки свого життя вона присвятила волонтерській діяльності.

…Чарівної осінньої днини на теренах Хмельниччини, у Старокостянтинові, народилася дівчинка. Як і всі, була веселою, жвавою дитиною. Та у три роки життя для маленької Оксанки розділилося на ДО та ПІСЛЯ. За добу дівчинка отримала інвалідність. Проте батьки довго не могли довідатися причини – система радянської медицини, що хоч і доживала своє разом із СРСР, проте вперто не бажала визнавати власні помилки. Врешті-решт, батьки привезли Оксану до одного з київських медичних інститутів, де літня професорка, оглянувши дівчинку, прорекла: «Этот ребёнок – не жилец. До пяти лет проживет, максимум…» Але Мама і Тато не змирилися з вироком. Вони зробили все, щоб їхня донечка змогла не просто існувати, а жила повноцінним життям. Оксана закінчила школу, отримала вищу освіту, стала журналісткою, письменницею, володаркою численних премій та нагород творчих конкурсів…

Рясний пухнастий сніг, льодяна «крупа», щедра злива; замети майже в людський зріст, суцільне «скло» на дорозі і біле-біле море снігів у миколаївських степах… Отакі природні реалії супроводжували творчу сотню «Рух до перемоги» у нашій поїздці на південь України – до Очакова і Миколаєва. Завітали до наших бійців (зокрема подолян)  73 Морського центру Спеціального призначення і курсантів 198 навчального центру ВМС. Два концерти – різних за цільовою аудиторією, проте дуже схожі за спрямуванням, адже і в Очакові і в Миколаєві ми дивилися у вічі захисникам України. Одні – «морські котики» – бережуть цілісність та суверенітет держави на мирній території і в зоні АТО. Після концерту напівжартома пояснили: «Оті бородаті тільки-тільки з АТО повернулися – ще не встигли побритися»… А другі – юні хлопці, що попри молодість літ, вже готові боронити рубежі країни і мирне життя кожного з нас.

Так називали Павла Тичину поети-сучасники                            
27  січня в  Пісках  Бобровицького району  святкували 125-річчя з  дня народження   видатного українського поета, який прославив  рідне село на весь світ.

В урочистостях взяли  участь жителі села та району, а також гості із Києва, Чернігова, Коропа, яких зустрічали на пісківській землі із  короваєм та піснею. Розпочалося святкування з покладання квітів до пам’ятника   поета. Далі всіх шанувальників творчості  генія українського слова  чекало  чудове мистецьке свято в стінах сільського будинку культури.

Завжди зі щирою, зворушливою радістю приїжджаю до Ічні. Адже в цьому мальовничому, затишному містечку мешкає дивовижний і шляхетний добродій, друг та побратим по перу, – Станіслав Гаврилович Маринчик. Людина-легенда, дбайливий і непосидючий чарівник, в гості до якого часто, за будь-якої нагоди, приїжджають відомі й талановиті люди з усієї нашої держави: видатний письменник, Герой України Юрій Мушкетик, знаменитий науковець, Шевченківський лауреат, академік Микола Жулинський, знані громадські діячі Віталій Шевченко (до речі, тато Андрія Шевченка – Посла України в Канаді), Микола Вощевський, Поети Божою милістю, лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка – Леонід Горлач та Дмитро Іванов… Якщо всіх перераховувати, то доби не вистачить!

Президентові України
Порошенку П.О.
Прем′єр-міністрові України
Яценюку А.П.

Щороку поважна Асоціація культури народів Казахстану «Золотий вік» та відомий журнал «Тамир» (філософія, культура, мистецтво) нагороджують Міжнародною гуманітарною премією «Золотий асик» знаних письменників, перекладачів та науковців із різних країн світу за їхній внесок у відродження,  збереження та пропагування казахської культури. Рішення про нагородження приймає фахове журі, до складу якого входять представники Казахстану, США, Канади, України, Словенії, Туркменістану, Швеції, Вірменії, Білорусі.  Нагадаємо, що лауреатами цієї премії у 2014 році стали відомі в Україні та світі письменники Сергій і Тетяна Дзюби за книгу «Остання кочівля любові», яка вийшла торік у Казахстані та Україні в перекладі видатного казахського письменника Ауезхана Кодара.

Наприкінці 2015 року вийшов друком третій номер альманаха «Горлиця».

У виданні опубліковано твори учасників та друзів літературної студії «Горлиця».

Пропонуємо шановним читачам ознайомитися із творами Геннадія Горового, які увійшли до альманаха.

Геннадій Горовий – випускник Університету «Україна» (2008), магістр журналістики, член Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України, лауреат Міжнародної україно-німецької літературної премії ім. Олеся Гончара,

Перший голова літературної студії «Горлиця» Університету «Україна»

Днями в Болгарії відбулося вшанування трьох національних геніїв: поетів Пейо Яворова, Христо Ботева та Дімчо Дебелянова, що стало знаковою подією у слов’янському світі. Взяли участь у вшануванні і зарубіжні літератори — Любомир Груєвські з Македонії, Людмила Снітенко з Росії та Олена Марченко з України.

Олена МАРЧЕНКО закінчила Ніжинський університет, очолювала прес-службу управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації, нині працює в Національному культурному центрі України у Москві. Член Національної спілки письменників України. Ось що вона розповіла:

— Ця непересічна подія є новим проектом Слов’янської літературної та артистичної академії, яка за останній час видала три розкішних томи поетів: Пейо Яворова "…З тобою, Вітчизно рідна!", Христо Ботева "Ліс зашумить, вітер повіє..." та Дімчо Дебелянова "Поет білоквітої вишні".

***

Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.

Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!

Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти…

…Скоро поїзд покине вокзал.

Марина Павленко

Книжка Наталії Дев’ятко «Легенда про юну Весну» має всі необхідні риси для приваблення юного читача. Гарно зверстана Аллою Марковською, красиво проілюстрована Юлією Даніленко, ошатно видана й компактна.

Інтригує і жанр (судячи з усього, це повість-фентезі), і – сюжет: діти втекли з табору літнього відпочинку, щоб зустріти схід сонця на морі. Визначення віку дітей як такого, «коли вже закохуєшся, та ще не знаєш смаку підлості», – дає нам підстави гадати, що це, імовірно, клас четвертий-шостий. А також – настроює читача на «лав-сторі»: два хлопчики, дві дівчинки, які всі є давніми друзями, плюс новачок серед них, він же і – «чужак» – дорослий табірний вожатий Валентин. Оскільки очі у того Валентина то «блакитні, як вечорове море, такі ж глибокі й безжалісні», то – «сіро-блакитні і зовсім не бездонні», – читачеві обіцяють щонайменше те, що коли не обидві, то одна з дівчат неодмінно в нього закохається (масова закоханість школярок у молодого вчителя – явище традиційне). Дівчата й справді поводяться, як закохані: Христина – то ніяковіє, то підлещується, Анжела – бігає й вигукує, що вона птах тощо.