Жінка-УКРАЇНКА

Шлях пізнання глибинної творчості і самої непростої особистості Тараса Шевченка може продовжуватись все життя. Це – мій власний висновок, коли я проаналізувала свою дотичність до Шевченка. Моє перше знайомство з рядками його творчості відбулось з пісні «За байраком байрак», яку співав часто тато, коли йому було скрутно на душі. А я маленькою дивувалась, чого ж тато, співаючи, плаче. З часом почала розуміти…

У школі, як і всі, вчила вірші Шевченка, декламувала. А вже у музучилищі надто любила співати з бандурою народну пісню на слова Тараса Григоровича «Нащо мені чорні брови».

День 9 лютого волинянки чекали з особливим нетерпінням. Поспішаємо до Будинку звукозапису на концерт «Кохання віри не втрачає» народної артистки України, кандидата наук з державного управління, доцента Інституту економіки і менеджменту Університету «Україна» Світлани Мирводи. В фойє нас зустрічає величезна черга бажаючих потрапити на свято. Жартуємо: – Що дають? – Запрошення! Дивуємось і тішимось: – На Мирводу вже стають у чергу! Чи це не красномовне підтвердження народної популярності!

Нарешті запрошення здобуто, і ми займаємо місця у залі. Вона заповнена вщент, бо виступ Світлани завжди бажаний і очікуваний. На дворі морозно, а тут – тепло й сонячно від посмішок і привітань. На вечорі панувала затишна, майже родинна атмосфера, адже співачка згуртувала навколо себе людей, близьких за духом,  закоханих у романс – такий прекрасний пісенний ліричний жанр. Прийшли підтримати свою землячку жінки клубу «Волинянка» – Жанна Шнуренко, Вікторія Рутковська, Валентина Бабаніна, Галина Оксюк, Ганна Ярмолюк, Любов Томашевська, Зоя Сиротюк, Неллі Просяник з друзями.

3 березня 2017 року в Києві на фасаді столичного Будинку звукозапису НРКУ було відкрито пам'ятний меморіальний знак видатному композитору і пісняру,  Володимиру Івасюку, одному з засновників української естрадної пісні. В цьому Будинку він записував свої пісні з відомими виконавцями — Софією Ротару,Віктором Шпортьком, Василем Зінкевичем. На відкритті були присутні представники столичної, районної адміністрації, журналісти, представники мас-медіа, відомі поети, виконавці, громадські діячі, шанувальники творчості митця, члени МГО “Волинське Братство” та родина композитора. Приємно, що з динаміків звучали наші улюблені пісні Володимира Івасюка. Знайомі до болю мелодії, слова. Здавалось, що він, невидимий, знаходиться десь тут, поруч.

Перед тим, як розпочалася церемонія відкриття відбувся чин освячення пам'ятного знаку священиком УПЦ КП.

Де ікона Миколи Мокрого? І як вдалося уберегти Софію Київську від зруйнування? І чому німецький офіцер допоміг українцеві Повстенку у роки Другої світової війни? Якої ж ми крові, українці? І від чого постав конфлікт російсько-української війни. Чи не від 1054 року? Чи не через релігійне протистояння? Яке обличчя православ’я? І відколи московський патріархат почав червоточити суспільство? На ці та інші запитання є відповіді у романах Миколи Хомича.

Спочатку у Софії Київській, а потім у рамках «Днів пам’яті Ярослава Мудрого» у Вишгородському історико-культурному заповіднику відбулися презентації дилогії Миколи Хомича «Територія брехні» (видавництво «Юніверс») і «Загадка гробниці» («Самміт-Книга») ‑ літературно-художній редактор Володимир Даниленко, художник-дизайнер обкладинки Катерина Міщук.

Щоденникова проза Володимира Сапона, власне, як і вся творчість, то дар органічний, не підретушований. Його невеличкі новели читаються легко і невимушено. Тут живе народне слово майстра, а не завчений штамп. І сьогодні письменник, як творча особистість, відомий не лише на рідній Чернігівщині (народився в селі Рудка поблизу обласного центру), а й далеко за її межами. Бо його твори приваблюють себе насамперед технікою віртуозного володіння словом, оригінальними сюжетами, а ще в них відчуваєш щедрість доброти, яка дарує людям радість.

Яскравим свідченням цього є нова книжка Володимира Сапона «Чубарейко небо оре» (Чернігів: Десна Поліграф. 2016. – 224 с.) У щоденниковій прозі читач порине у ностальгійні часи дитинства та юності письменника чи раптово потрапить у сучасний комп’ютерний світ, де, на жаль, красному письменству, до якого часто звертається автор, усе менше і менше залишається місця під сонцем.